«Україна – наш спільний дім»
Українське суспільство потребує миру в різних
аспектах його прояву: на персональному рівні та в міжособистісних стосунках, у
професійних і місцевих спільнотах, загалом у країні та на міжнародному рівні.
Мир є цінністю для будь-якого суспільства, незалежно від його економічного
розвитку, суспільного добробуту, політичного устрою, національної, мовної та релігійної палітри.
Однак
мир не є даністю, він є результатом постійних зусиль багатьох діячів і
суспільних інституцій, серед яких важливу роль відіграють Церкви і релігійні
організації, благодійні фонди і громадські об’єднання, інші гуманітарні
інституції та медіа.
Нині
в Україні існує чимало суспільних викликів і розломів, які потребують зцілення
та спільних дій задля їх подолання. Це є і брак суспільної довіри, і значний
розрив між багатими бідними, масштабна
корупція, недоліки в роботі системи правосуддя, зазіхання на інститут сім’ї,
маніпуляції та непорозуміння навколо
мовного питання, різні погляди на історичні події та особистості, поява сотень
тисяч внутрішньо переміщених осіб і потреба їх інтеграції в місцеві громади на
новому місці проживання, проблема звільнення заручників, масове поширення
дезінформації та свідомо сконструйованих неправдивих новин (фейків).
Мир чи розбрат – це наш
власний вибір! І цей вибір ми робимо щодня: коли зустрічаємося з людьми, які
мають інше походження, виглядають, думають чи говорять інакше; коли вирішуємо,
яку заяву зробити, якими новинами поділитися та якого змісту залишити
коментарів соціальних мережах; коли обираємо між пасивністю та небайдужістю
перед обличчям сусідських чи суспільних негараздів.
Поставивши
перед собою єдину мету – досягнення миру, дбаймо, щоб наш спільний дім був
комфортним і безпечним місцем для кожного – в багатоманітті національностей і
мов, релігій і переконань, професій і покликань. Ми можемо досягти цього,
дотримуючись трьох головних правил у відношеннях з тими, хто нас оточує:
Почути! Зрозуміти! Діяти разом!
Перш
за все, примирення повинно починатися з визначення правди – з’ясування фактів.
Без правди примирення неможливе. Поверхова поінформованість, відсутність
фахових знань і використання другорядних
джерел інформації часто стають причинами довіри міфам та інтерпретаціям, а не
фактам.
Примирення – це процес,
який ґрунтується на готовності діалогу. Він, як форма безпосереднього пізнання,
є найкращим інструментом для порозуміння, розвінчання міфів і пропагандистських
образів, усунення стереотипів. У прямому спілкуванні під час діалогів ми маємо
змогу зустрічатися з реальними людьми, а не образами, сформованими
телебаченням, лідерами думок у соціальних мережах чи цілеспрямованою
пропагандою. Ще один важливий крок на шляху миробудування - встановлення
справедливості. Це може бути захист скривджених, які потерпають через
недосконалість української системи правосуддя, яка б гарантувала справедливість
і верховенство права та рівність усіх перед законом.
Кінцевою метою миро
будівничих ініціатив є повернути серця людей один до одного та налагодити
співпрацю між ними. Важливим є формування добросусідської атмосфери, яка стає
можливою завдяки порозумінню та діалогу, що своєю чергою відкриває можливості
для взаємодії.
Таким
чином, ця Стратегія має на меті визначити цілі завдання щодо миробудування в
Україні – як здорову реакцію на згадані суспільні виклики, насамперед задля
врегулювання глибинних причин конфлікту і недопущення його повторення.
Миробудування – це
довготривалий, але життєво необхідний процес, який матиме успіх завдяки
синергії зусиль представників різних конфесій та спільнот. Адже сьогодні ми всі
як ніколи потребуємо миру. Миру в наших душах, у сім’ях та в нашому спільному
домі – Україні.
Дана
стаття є витягом «Стратегії участі Церков і релігійних організацій у
миробудуванні «Україна – наш
спільний дім»