«Україна – наш спільний дім»

Українське суспільство потребує миру в різних аспектах його прояву: на персональному рівні та в міжособистісних стосунках, у професійних і місцевих спільнотах, загалом у країні та на міжнародному рівні. Мир є цінністю для будь-якого суспільства, незалежно від його економічного розвитку, суспільного добробуту, політичного устрою, національної, мовної  та релігійної палітри.

         Однак мир не є даністю, він є результатом постійних зусиль багатьох діячів і суспільних інституцій, серед яких важливу роль відіграють Церкви і релігійні організації, благодійні фонди і громадські об’єднання, інші гуманітарні інституції та медіа.

         Нині в Україні існує чимало суспільних викликів і розломів, які потребують зцілення та спільних дій задля їх подолання. Це є і брак суспільної довіри, і значний розрив між багатими  бідними, масштабна корупція, недоліки в роботі системи правосуддя, зазіхання на інститут сім’ї, маніпуляції та непорозуміння  навколо мовного питання, різні погляди на історичні події та особистості, поява сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб і потреба їх інтеграції в місцеві громади на новому місці проживання, проблема звільнення заручників, масове поширення дезінформації та свідомо сконструйованих неправдивих новин (фейків).

         Мир чи розбрат – це наш власний вибір! І цей вибір ми робимо щодня: коли зустрічаємося з людьми, які мають інше походження, виглядають, думають чи говорять інакше; коли вирішуємо, яку заяву зробити, якими новинами поділитися та якого змісту залишити коментарів соціальних мережах; коли обираємо між пасивністю та небайдужістю перед обличчям сусідських чи суспільних негараздів.

         Поставивши перед собою єдину мету – досягнення миру, дбаймо, щоб наш спільний дім був комфортним і безпечним місцем для кожного – в багатоманітті національностей і мов, релігій і переконань, професій і покликань. Ми можемо досягти цього, дотримуючись трьох головних правил у відношеннях з тими, хто нас оточує: Почути! Зрозуміти! Діяти разом!

         Перш за все, примирення повинно починатися з визначення правди – з’ясування фактів. Без правди примирення неможливе. Поверхова поінформованість, відсутність фахових знань  і використання другорядних джерел інформації часто стають причинами довіри міфам та інтерпретаціям, а не фактам.

         Примирення – це процес, який ґрунтується на готовності діалогу. Він, як форма безпосереднього пізнання, є найкращим інструментом для порозуміння, розвінчання міфів і пропагандистських образів, усунення стереотипів. У прямому спілкуванні під час діалогів ми маємо змогу зустрічатися з реальними людьми, а не образами, сформованими телебаченням, лідерами думок у соціальних мережах чи цілеспрямованою пропагандою. Ще один важливий крок на шляху миробудування - встановлення справедливості. Це може бути захист скривджених, які потерпають через недосконалість української системи правосуддя, яка б гарантувала справедливість і верховенство права та рівність усіх перед законом.

         Кінцевою метою миро будівничих ініціатив є повернути серця людей один до одного та налагодити співпрацю між ними. Важливим є формування добросусідської атмосфери, яка стає можливою завдяки порозумінню та діалогу, що своєю чергою відкриває можливості для взаємодії.

         Таким чином, ця Стратегія має на меті визначити цілі завдання щодо миробудування в Україні – як здорову реакцію на згадані суспільні виклики, насамперед задля врегулювання глибинних причин конфлікту і недопущення його повторення.

         Миробудування – це довготривалий, але життєво необхідний процес, який матиме успіх завдяки синергії зусиль представників різних конфесій та спільнот. Адже сьогодні ми всі як ніколи потребуємо миру. Миру в наших душах, у сім’ях та в нашому спільному домі – Україні.

         Дана стаття є витягом «Стратегії участі Церков і релігійних організацій у миробудуванні «Україна – наш спільний дім»