Понеділок, 25 червень 2018 Нижник Юрій
Розповісти друзям у:

“Дивовижнi долоні” дарують віру і добро

“Чим більше ти віддаєш любові, тим більше отримуєш, чим більше ніжності подаруєш – тим більше тобі повернеться. Не треба соромитися  говорити приємні слова, які проникають до самої душі. Якщо ти вмієш дарувати, ти отримуєш набагато більше в житті, – каже пані Людмила Смолень, керівниця центру  “Дивовижні долоні”, і веде мене до своїх вихованців. – Це мої діти, яких я дуже люблю!”
Очікуючи побачити галасливих дітлахів, натомість бачу дорослих  людей, декому вже понад 30 років. На моє здивування пані Люда каже, що вони насправді, як діти, бо потребують особливого ставлення до себе. Їх називають людьми з особливими потребами.
“Багато хто не бачив людей з особливими потребами, не розуміють, хто вони такі, не знають, що їх так багато живе. Але ж вони є! Бог дав їм таке життя, вони – частина нашого суспільства, тому ми маємо зробити все, щоб якось адаптувати їх до життя. Хоча це – неймовірно складно деколи! Але мусить бути до таких людей особливе ставлення. Їх треба просто любити”, – пані Люда наголошує на слові “любити”. 
Побачивши нас, дехто  широко, якось по-дитячому усміхається, хтось насуплюється, а хтось біжить привітатися, обняти керівницю. Видно, що вони її люблять і вважають своїм справжнім другом. 

Розпитую про роботу. 
“Центр дозвілля, реабілітації та соціальної адаптації для молоді з вадами розвитку “Дивовижні долоні”  діє вже десять років. І за цей час було всякого багато, –  розповідає п.Людмила. – Коли ми розпочали свою діяльність,  гуляючи вулицями, мене питали, звідки ми приїхали, дивувалися. Люди не бачать таких людей, на телебаченні їх не показують, а якщо показують, то дуже рідко,  але, коли помічають десь, то дуже вражені, бо наші вихованці не такі, як всі. А скільки є таких неповносправних, які взагалі нікуди не виходять!”.

Пані Людмила може годинами розповідати про тих, хто відвідує центр “Дивовижні долоні”. Вона переконана, що кожна людина по-своєму талановита, неповторна, дивовижна, але не завжди оточення розуміє особливих людей, нерідко їх  відштовхують, насміхаються. Тому таким особливим людям важливо відчути долоню підтримки, тепло й розуміння.
  Тут, у центрі,  займаються майже 30 осіб, віком від 18 до 46 років,  переважно з Дрогобича та району. Для них проводяться різні заняття, де вони набувають соціально-побутових навичок, вчаться кулінарії, прибирання, себе обслуговувати і ще безліч домашніх справ. Крім того, розповідає керівниця: “Ми працюємо з їхніми батьками, родичами, налаштовуємо, щоб нам допомагали. Вони супроводжують в екскурсіях, допомагають організовувати різні свята”.
“А найбільшим і найважливішим святом, яке уже ввійшло в традицію, — це проводити дні народження, – ділиться пані Люда. – Кожен ретельно готується, без солодощів тут не обійтись, ми накриваємо стіл, проводимо концерт для іменинника, даруємо подарунки, і в цей день він відчуває себе найщасливішою людиною! Дякуючи вихователям центру,  наші діти навчились говорити промови і складати привітання для свята!”
Пані Люда хвалиться, що нещодавно було свято, де Остап вихованець центру  взяв участь, і коли він піднявся з-за столу, щоб сказати щирі слова для гостей, то всі були приємно вражені та аплодували стоячи, адже ніхто не сподівався, що Остап може так красиво говорити. А все це –  дякуючи Центру!
До нас часто приходять волонтери, вони вже добре знають, що є така особлива молодь, якій треба просто спілкування, підтримки. Бо люди з особливими потребами не вважають себе хворими, просто живуть в іншому світі, і той світ, який вони мають, у них дуже добрий, і ним вони вміють ділитися. 

Проте в роботі з такими людьми є свої особливості, підкреслює пані Люда. Є особливі рамки, про які треба нагадувати і контролювати, є розклад, а життя розписане по хвилині. Кожен уже давно знає, коли можна чаю попити, пообідати, пограти в доміно, коли можна розмовляти більше, коли треба помовчати: 
“Якщо є такі рамки і ти дотримуєшся їх сам, то і вони з тобою дотримуються, тоді робота перетворюється на відпочинок, тобі набагато легше працювати. У нашій роботі головне послідовність. Радує і те, що громадськість міста небайдужа до нас, часто запрошують в міську раду, нагороджують грамотами, дарують подарунки. Але держава ще, на жаль, не в змозі нам допомагати. Ми не маємо державного фінансування, правда, за 10 років якось отримали 2 тисячі гривень на комунальні послуги. Проте сподіваємося, що соціальна політика зміниться, і нас підтримає держава”. 
А поки що центр “Дивовижні долоні” існує за підтримки “Карітасу” Іспанії, Франції та за благодійні кошти однієї  американської жінки, яка жила в США, давно уже померла, а заповіт склала так, щоб частина грошей йшла на підтримку таких центрів, як наш. 
Пані Людмила пригадує, що був такий час, коли більше як півроку не було фінансування, працівники покидали центр, шукали роботу, щоб годувати сім’ї. Але нікому з вихованців тоді не сказали, що “ви нікому уже не потрібні, йдіть додому”. І якось пережили ці непрості часи. “Бо нами рухає добро та милосердя. Кожного дня ми розмовляємо, молимося, просимо Господа про підтримку і здоров’я для всіх!”

Зробити цей світ трохи добрішим і прихильнішим до людей, в яких особливі потреби, – справа не з легких, звичайно. Але  “Дивовижні долоні” вже десяток років  день у день, крок за кроком дарують цим людям справжні скарби — віру в себе, впевненість, любов, підтримку і радість. Бо долоня доброї людини – це як долоня Отця, що любить всіх своїх дітей.
Ваше ім'я:
Ваш e-mail:
B
U
I
© 2009-2012
Благодійний Фонд "Карітас СДЄ УГКЦ"
Всі права застережено

© Використання матеріалів дозволено тільки з обов'язковим
посиланням на сайт www.caritas-sde.org