П'ятниця, 10 серпень 2018 Нижник Юрій
Розповісти друзям у:

"Наша Хата" - шанс для знедолених, що дарує віру в краще життя

Спільнота «Наша Хата» - заклад не для пустих розваг чи заміського відпочинку, - це місце, де люди різного віку отримують ще один шанс на абсолютно нормальне життя після складних життєвих ситуацій. Часто безхатьки мріють ходити на роботу, доглядати за власним домом та виховувати дітей, даруючи їм безтурботне дитинство та перспективні можливості, та через складне минуле зазвичай такі випадки трапляються досить рідко. «Наша Хата» - місце саме для людей, що вірять у своє майбутнє і прикладають великі зусилля для того, щоб клеймо «бомж», «алкоголік», «наркоман» назавжди стерти зі свого життя.

Історія одного з жителів спільноти – приклад якраз тої людини, яка бореться за краще майбутнє. Чоловіка звати Віктор, дитинство його пройшло в Казахстані. Батьків він не знає: директор дитячого будинку разом зі своєю дружиною знайшли немовля у смітнику, прихистивши та давши свої прізвище та по-батькові. Хлопець ріс і навчався в дитбудинку. Згодом він почав відвідувати заняття спорту, каже, що найбільше сподобалися східні єдиноборства, якими займався близько двадцяти років.

«В той період, коли я переїхав сюди, на Україну, я вступив до нафтового технікуму. Держава надала мені однокімнатну квартиру як круглому сироті. Себе я не намагаюся виправдати, бо розумію, що більшу частину свого життя я вів аморальний спосіб життя: у 25 років почав курити, у 26 перший раз був ув’язненим, а з 27 років став випивати». Коли через рік Віктор вийшов на волю, дізнався, що квартиру у нього забрали, почав більше вживати алкоголю, займатися злочинністю. «Одного дня я усвідомив, що мені вже перейшло за 40, та що там, вже 50 скоро. Протягом довгих років я перебував у місцях обмеження волі», - ділиться мешканець спільноти. Перебуваючи в ув’язненні, Віктор познайомився із жінкою, яка більше двадцяти років навідувала чоловіка у місцях позбавлення волі, у них народився син Геннадій і вони навіть заручилися.

Віктор був жителем Мар’їнки, що на Донеччині, коли почалися воєнні дії на території Сходу України, він був за ґратами, згодом його перевезли до Львова, вийшовши із в’язниці, чоловік влаштувався в комунальне підприємство різноробочим. Справи йшли непогано, він навіть перестав пити, проте через важкі сімейні обставини почав повертатися до чарки. У Віктора загинула дружина під час бойових дій, і через цю новину чоловік закрився в собі, перестав приходити на роботу та відчиняти двері навіть знайомим.

- Як Вам удалося пережити це горе та чи була людина, що допомогла в цьому?

- Завдячую отцю Михайлу, який завжди підтримував мене, у якого я сповідався щотижня та який і спас мене від неминучої біди. Він був мені найкращим порадником, отець навіть заходив у гості й саме він прийшов до мене, коли я нікого не впускав. Подзвонив до Богданівни, моєї директорки, та до поліції і вони виламали двері та врятували мене.

О. Михайло справді допоміг чоловікові, адже саме він привіз його до «Нашої Хати», де вже з 26 червня 2017 року перебуває Віктор.

На питання, чи подобається Віктору тут, він відповідає, що почувається, наче вдома. «Тут усі рівні. Якщо в соціумі на тебе тикають пальцем і кажуть, що ти судимий і це є пляма, то тут всі одне одного розуміють, у кожного темне і важке минуле», - переконує чоловік. У спільноті він пройшов свого роду адаптацію, йому подобається свіже повітря та природа, що оточує територію, на якій знаходиться «Наша Хата». Найкращою реабілітацією проти алкоголізму чоловік називає роботу. В спільноті є велике господарство: свійські тварини та город, на якому працюють жителі спільноти.

Повертатися звідси Віктор не хоче, каже, що не вважає себе асоціативним, просто важко приймати докори зі сторони. Та й роботу важко знайти для людини, в якої за спиною близько тридцяти років за ґратами: «Се робити вмієш? І це вмієш? Судимість? До побачення.» - з гіркою посмішкою Віктор розповідає про неодноразовий гіркий досвід працевлаштування. Але на щастя він знайшов місце, де рятують таких людей.

Спільнота взаємодопомоги «Наша Хата» приймає знедолених і повертає віру в краще життя. Також мешканці спільноти будуть вдячні за будь-яку підтримку. Допоможи тим, кому пощастило менше, ніж тобі!

Соломія Савка

Ваше ім'я:
Ваш e-mail:
B
U
I
© 2009-2012
Благодійний Фонд "Карітас СДЄ УГКЦ"
Всі права застережено

© Використання матеріалів дозволено тільки з обов'язковим
посиланням на сайт www.caritas-sde.org